Пояснювальна записка до проекту закону України

06.02.2014

«Про вне­сен­ня змін до окре­мих зако­но­дав­чих актів Украї­ни, спря­мо­ва­них на пра­во­вий захист жит­тя дити­ни в період від зачат­тя до народження»

Ціл­лю зако­ну являть­ся при­ве­ден­ня націо­наль­но­го зако­но­дав­ства Украї­ни у від­по­від­ність з об’єк­тив­ни­ми нау­ко­ви­ми дани­ми про поча­ток жит­тя дити­ни в момент зачат­тя і її роз­ви­ток до народ­жен­ня. Рів­но як і при­ве­ден­ня націо­наль­но­го зако­но­дав­ства Украї­ни у від­по­від­ність з між­на­род­ни­ми зако­но­дав­чи­ми акта­ми, рати­фі­ко­ва­ни­ми Украї­ною, а саме: з загаль­но­визна­ни­ми прин­ци­па­ми і нор­ма­ми між­на­род­но­го пра­ва, які викла­дені в Декла­ра­ції прав дити­ни (прий­ня­та резо­лю­цією 1386 (ХIV) Гене­раль­ної Асам­блеї ООН від 20 листо­па­да 1959 року):

“дити­на, зва­жа­ю­чи на її фізич­ну і роз­умо­ву незрілість, потре­бує спе­ціаль­ної охо­ро­ни і тур­бо­ти, вклю­ча­ю­чи належ­ний пра­во­вий захист, як до, так і піс­ля народження”

 і Кон­вен­ція про пра­ва дити­ни (схва­ле­на резо­лю­цією 50/155 Гене­раль­ної Асам­блеї ООН) від 20 листо­па­да 1989 року:

ст. 1

“Для цілей цієї Кон­вен­ції дити­ною є кож­на людсь­ка істо­та до досяг­нен­ня 18-річ­но­го віку, якщо за зако­ном, засто­со­ву­ва­ним до даної осо­би, вона не дося­гає пов­но­літ­тя раніше”.

ст. 2

“1. Дер­жа­ви-учас­ни­ці пова­жа­ють і забез­пе­чу­ють всі пра­ва, перед­ба­чені цією Кон­вен­цією, за кож­ною дити­ною, яка пере­бу­ває в межах їх юрис­дик­ції, без будь-якої дис­кри­мі­на­ції неза­леж­но від раси, кольо­ру шкіри, статі, мови, релі­гії, політич­них або інших пере­ко­нань, націо­наль­но­го, етніч­но­го або соціаль­но­го поход­жен­ня, май­но­во­го ста­ну, ста­ну здо­ро­в’я і народ­жен­ня дити­ни, її бать­ків чи закон­них опікунів або яких-небудь інших обставин.

2. Дер­жа­ви-учас­ни­ці вжи­ва­ють всіх необ­хід­них заходів для забез­пе­чен­ня захи­сту дити­ни від усіх форм дис­кри­мі­на­ції або пока­ран­ня на під­ставі ста­ту­су, діяль­но­сті, вис­лов­лю­ва­них поглядів чи пере­ко­нань дити­ни, бать­ків дити­ни, закон­них опікунів чи інших членів сім’ї.”

На питан­ня чи являєть­ся зиго­та (заплід­не­на яйце­кліти­на) людсь­кою істо­тою об’єк­тив­ні дані біо­ло­гії і гене­ти­ки від­по­ві­да­ють ствер­джу­валь­но. Від­по­від­но, людсь­ка істо­та від зачат­тя до народ­жен­ня являєть­ся дити­ною і під­па­дає під дію і захист цих між­на­род­них актів, рати­фі­ко­ва­них Украї­ною. Націо­нальне зако­но­дав­ство має бути при­ве­дене у від­по­від­ність з цими нор­ма­ми. Згід­но части­ни 1 стат­ті 9 Кон­сти­ту­ції України:

“Чин­ні між­на­род­ні дого­во­ри, зго­да на обо­в’яз­ко­вість яких нада­на Вер­хов­ною Радою Украї­ни, є части­ною націо­наль­но­го зако­но­дав­ства України”.

Також, згід­но части­ни 2 стат­ті 19 зако­ну Украї­ни “Про між­на­род­ні дого­во­ри Украї­ни” від 29.06.2004р. № 1906-IV:

“Якщо між­на­род­ним дого­во­ром Украї­ни, який набрав чин­но­сті в уста­нов­ле­но­му поряд­ку, вста­нов­ле­но інші пра­ви­ла, ніж ті, що перед­ба­чені у від­по­від­но­му акті зако­но­дав­ства Украї­ни, то засто­со­ву­ють­ся пра­ви­ла між­на­род­но­го договору” .

Перш за все, це має сто­су­ва­ти­ся захи­сту основ­но­го пра­ва люди­ни і дити­ни – пра­ва на жит­тя. Почи­на­ти потріб­но з при­ве­ден­ня у від­по­від­ність до між­на­род­них норм юри­дич­но­го визна­чен­ня понят­тя “дити­на” і ” дитин­ство ” в націо­наль­но­му зако­но­дав­стві. А саме:

абза­цу 2 стат­ті 1 зако­ну Украї­ни “Про охо­ро­ну дитин­ства” від 26.04.2001р. № 2402-III, який на даний час викла­де­ний слі­ду­ю­чим чином:

“У цьо­му Законі тер­мі­ни вжи­ва­ють­ся в тако­му зна­чен­ні: дити­на — осо­ба віком до 18 років (пов­но­літ­тя)”.

 Визна­чен­ня “осо­ба” не є корект­ним у дано­му випад­ку. Осо­ба — людсь­кий індивід як суб’єкт соціаль­них та юри­дич­них від­но­син і сві­до­мої діяль­но­сті. Вихо­дя­чи з дано­го визна­чен­ня, людсь­ка істо­та набу­ває ста­ту­су люди­ни (індиві­ду­у­ма), захи­ще­но­го зако­ном, лише у випад­ку, якщо таким його виз­нає сучас­ний йому соціум. Поз­бав­лен­ня ста­ту­су люди­ни людсь­ких істот на осно­ві їх невід­по­від­но­сті дея­ким соціаль­но обу­мо­в­ле­ним стан­дар­там веде до дис­кри­мі­на­ції і гено­ци­ду. Таке яви­ще спра­вед­ли­во засуд­жуєть­ся між­на­род­ним та націо­наль­ним зако­но­дав­ством. Кон­вен­ція рати­фі­ко­ва­на Поста­но­вою Вер­хов­ної Ради Украї­ни № 789-ХІІ від 27 люто­го 1991 року та набу­ла чин­но­сті для Украї­ни 27 верес­ня 1991. Згід­но з Кон­вен­цією, в квіт­ні 2001 прий­ня­то закон “Про охо­ро­ну дитин­ства”. Для запо­бі­ган­ня дис­кри­мі­на­ції про­по­но­ва­на зако­но­про­ек­том редак­ція наб­ли­жує визна­чен­ня до між­на­род­ної Кон­вен­ції про пра­ва дитини:

“Дити­на — кож­на людсь­ка істо­та з момен­ту зачат­тя до досяг­нен­ня 18 років (пов­но­літ­тя)”.

Ана­ло­гіч­но необ­хід­но вне­сти від­по­від­ні змі­ни до абза­цу 3 стат­ті 1 зако­ну Украї­ни “Про охо­ро­ну дитин­ства” від 26.04.2001р. № 2402-III, виклав­ши його у наступ­ній редакції:

Дитин­ство — період роз­вит­ку люди­ни з момен­ту зачат­тя до досяг­нен­ня повноліття”.

 Далі, у від­по­від­ність з вимо­га­ми між­на­род­но­го зако­но­дав­ства щодо забез­пе­чен­ня дитині належ­но­го пра­во­во­го захи­сту “як до, так і піс­ля народ­жен­ня”, вно­ся­ть­ся від­по­від­ні змі­ни до части­ни 1 стат­ті 3 “Основ­ні прин­ци­пи охо­ро­ни дитин­ства” зако­ну Украї­ни “Про охо­ро­ну дитин­ства” від 26.04.2001р. № 2402-III:

 “Всі діти на тери­торії Украї­ни, неза­леж­но від раси, кольо­ру шкіри, статі, рів­ня фізич­но­го і пси­хіч­но­го роз­вит­ку як до так і піс­ля народ­жен­ня, віку, мови, релі­гії, політич­них або інших пере­ко­нань, націо­наль­но­го, етніч­но­го або соціаль­но­го поход­жен­ня, май­но­во­го ста­ну, ста­ну здо­ро­в’я та народ­жен­ня дітей і їх бать­ків (чи осіб,
які їх замі­ню­ють) або будь-яких інших обста­вин, мають рів­ні пра­ва і сво­бо­ди, визна­чені цим Зако­ном та інши­ми нор­ма­тив­но-пра­во­ви­ми актами”;

 до части­ни 1 стат­ті 6 “Пра­во на жит­тя та охо­ро­ну здо­ро­в’я” зако­ну Украї­ни “Про охо­ро­ну дитин­ства” від 26.04.2001р. № 2402-III:

 “Кож­на дити­на має пра­во на жит­тя з момен­ту визна­чен­ня її зача­тою за кри­терія­ми Все­світ­ньої органі­за­ції охо­ро­ни здоров’я”;

 до пунк­ту 1 части­ни 2 стат­ті 10 “Пра­во на захист від усіх форм насиль­ства” зако­ну Украї­ни “Про охо­ро­ну дитин­ства” від 26.04.2001р. № 2402-III:

 “Дер­жа­ва здійс­нює захист дити­ни від усіх форм фізич­но­го і пси­хіч­но­го насиль­ства, обра­зи, нед­ба­ло­го і жор­сто­ко­го повод­жен­ня з нею, екс­плу­а­та­ції, вклю­ча­ю­чи сек­су­аль­ні зло­в­жи­ван­ня та штучне пере­ри­ван­ня вагіт­но­сті (меди­ка­мен­тозне, хірур­гічне, народ­ні мето­ди), у тому числі з боку бать­ків або осіб, які їх замінюють”.

 Ана­ло­гічне допов­нен­ня вно­сить­ся в пункт 1 стат­ті 8 “Дер­жав­ний захист пра­ва на охо­ро­ну здо­ро­в’я” зако­ну Украї­ни “Осно­ви зако­но­дав­ства Украї­ни про охо­ро­ну здо­ро­в’я” від 19.11.1992 № 2801-XII:

 “Дер­жа­ва виз­нає пра­во кож­но­го гро­ма­дя­ни­на Украї­ни, в тому числі і дити­ни, як до, так і піс­ля народ­жен­ня, на охо­ро­ну здо­ро­в’я і забез­пе­чує його захист”.

А також в пунк­ті 1 cтат­ті 10 “Обо­в’яз­ки гро­ма­дян у сфері охо­ро­ни здо­ро­в’я” зако­ну Украї­ни “Осно­ви зако­но­дав­ства Украї­ни про охо­ро­ну здо­ро­в’я” від 19.11.1992 № 2801-XII:

 “Гро­ма­дя­ни Украї­ни зобо­в’я­за­ні піклу­ва­тись про своє здо­ро­в’я та здо­ро­в’я дітей, як до, так і піс­ля народ­жен­ня, не шко­ди­ти здо­ро­в’ю інших громадян”.

 На даний час діти до народ­жен­ня сприй­ма­ють­ся в систе­мі охо­ро­ни здо­ро­в’я не як люди, які потре­бу­ють охо­ро­ни і тур­бо­ти, а як якісь “заплід­нені яйце­кліти­ни”, “ембріо­ни”, “плід­ні яйця”, “пло­ди” і т.п., що несуть загро­зу жит­тю, здо­ро­в’ю і соціаль­но­му бла­го­по­луч­чю вагіт­ної жін­ки, сім’ї та всьо­го сус­піль­ства. Їхні остан­ки відо­мча прак­ти­ка від­но­сить до медич­них від­ходів кла­су Б. До того ж зачаті діти, їхні орга­ни і тка­ни­ни явля­ють­ся об’єк­том купів­лі-про­да­жу, матеріа­лом для меди­ко-біо­ло­гіч­них мані­пу­ля­цій (допо­між­ні репро­дук­тив­ні тех­но­ло­гії, кріо­кон­серву­ван­ня і т.д.), сиро­ви­ною для вироб­ництва ліків, кос­ме­ти­ки і про­дук­тів харчування.

В Україні біль­шість зача­тих дітей гине до сво­го народ­жен­ня насиль­ни­ць­кою смер­тю в резуль­таті абор­тив­ної дії внут­ріш­ньо­ма­точ­них і гор­мо­наль­них засобів кон­тра­цеп­ції, хірур­гіч­но­го і меди­ка­мен­тоз­но­го пере­ри­ван­ня вагіт­но­стей, вжи­ван­ня допо­між­них репро­дук­тив­них тех­но­ло­гій. Ця ситу­а­ція неми­ну­че при­во­дить до тра­гіч­них наслід­ків і для всьо­го сус­піль­ства, і для систе­ми сус­піль­ної охо­ро­ни здо­ро­в’я, що де факто пере­тво­ри­ла­ся в систе­му зни­щен­ня наро­ду України.

В зако­но­про­ек­ті про­по­нуєть­ся дати визна­чен­ня “зачат­тя” і “момент народ­жен­ня”, шля­хом допов­нен­ня зако­ну Украї­ни “Осно­ви зако­но­дав­ства Украї­ни про охо­ро­ну здо­ро­в’я” від 19.11.1992 № 2801-XII стат­тею 57.1.

“Стат­тя 57.1. Зачат­тя і народ­жен­ня дитини

1. Зачат­тям дити­ни являєть­ся момент заплід­нен­ня чоло­ві­чою ста­те­вою кліти­ною жіно­чої ста­те­вої кліти­ни і виник­нен­ня нової людсь­кої істо­ти.

2. Медич­на органі­за­ція, в якій вста­нов­ле­ний факт зачат­тя, реєструє зача­ту дитину.

3. Момен­том народ­жен­ня дити­ни являєть­ся момент від­ді­лен­ня дити­ни від організ­му матері за допо­мо­гою поло­гів”.

 Зако­но­про­ект грун­туєть­ся на сучас­них нау­ко­вих уяв­лен­нях про зачат­тя (заплід­нен­ня), корот­ко викла­де­них у при­міт­ці до стат­ті 1 “Стат­тей Сан-Хосе”.

“Зачат­тя” (заплід­нен­ня) – це з’єд­нан­ня ооци­та і кліти­ни спер­ми (більш точ­но – злит­тя мем­бран ооци­та і спер­ма­то­зої­ду при кон­так­ті), що дає поча­ток ново­му і особ­ли­во­му живо­му людсь­ко­му організ­му – ембріо­ну. Ембріон вини­кає тоді, коли біль­ше не існує гаме­ти, а їхній гене­тич­ний матеріал був вклю­че­ний в ство­рен­ня ново­го індиві­ду­у­му, який бере поча­ток від їхньо­го об’єд­нан­ня. Див., напр., Sadler, T.W. Langman’s Medical Embryology, 7th edition. Baltimore: Williams & Wilkins 1995, с. 3 (де від­мі­чаєть­ся, що “роз­ви­ток людсь­кої істо­ти почи­наєть­ся із заплід­нен­ня, про­це­су, за допо­мо­гою яко­го чоло­ві­чий спер­ма­то­зоїд і жіно­чий ооцит об’єд­ну­ють­ся, щоб дати поча­ток ново­му організ­му…”); Moore, Keith L. and Persaud, T.V.N. The Developing Human: Clinically Ori­ented Embryology, 7th edition. Philadelphia: Saunders 2003, с. 2 (де наго­ло­шуєть­ся, що “з’єд­нан­ня ооци­ту і спер­ми під час заплід­нен­ня” від­зна­чає “поча­ток нової людсь­кої істоти”).

Окрім цьо­го, для цілей даної стат­ті, будь-який про­цес, в резуль­таті яко­го ство­рюєть­ся новий живий людсь­кий організм, пови­нен розу­міти­ся як різ­но­вид “зачат­тя”. Напри­клад, в окре­мих випад­ках на ран­ніх ста­діях роз­вит­ку ембріо­на дея­кі кліт­ки від­ді­ля­ють­ся від ембріо­на і, за допо­мо­гою про­це­су внут­ріш­ньо­го від­нов­лен­ня і регу­ля­ції, ста­ють окре­мим живим людсь­ким організ­мом – моно­зи­гот­ним (іден­тич­ним) близ­ню­ком вихід­но­го ембріо­на. У таких випад­ках, жит­тя близ­ню­ка почи­наєть­ся швид­ше з цьо­го про­це­су, чим з про­це­су злит­тя спер­ма­то­зої­да і ооци­ту. Існу­ють також нау­ко­ві тех­но­ло­гії (вклю­ча­ю­чи пере­не­сен­ня ядра сома­тич­ної кліт­ки, також відо­мий як кло­ну­ван­ня, але не обме­жу­ю­чись ним), при вико­ри­стан­ні яких отри­мує існу­ван­ня новий окре­мий людсь­кий індиві­ду­ум на ембріо­наль­ній ста­дії роз­вит­ку. Всі подіб­ні тех­но­ло­гії роз­гля­да­ють­ся як “зачат­тя” для цілей даної статті.

Неза­леж­но від того, яким чином окре­мий член людсь­ко­го роду почав своє жит­тя, він або вона, на кож­ній ста­дії роз­вит­ку має пра­во на визнан­ня своєї невід’єм­ної гід­но­сті і захист своїх невід­чу­жу­ва­них прав людини.

При­міт­ки до “Ста­тей Сан-Хосе”. При­міт­ки до стат­ті 1.

 У від­по­від­ність з вище­ви­кла­де­ним, до части­ни 2 стат­ті 25 Цивіль­но­го кодек­су Украї­ни від 16.01.2003 № 435-IV вно­ся­ть­ся такі зміни:

 “2. Цивіль­на пра­воз­дат­ність фізич­ної осо­би вини­кає у момент її зачаття.

Дер­жа­вою охо­ро­ня­ють­ся інте­ре­си зача­тої, але ще не народ­же­ної дити­ни, на рів­ні з народ­же­ною дитиною. ”

 також до частин 1, 2 стат­ті 6 Сімей­но­го кодек­су Украї­ни  від 10.01.2002 № 2947-III:

 “1. Пра­во­вий ста­тус дити­ни має осо­ба з момен­ту зачат­тя до досяг­нен­ня нею повноліття.

2. Малоліт­ньою вва­жаєть­ся дити­на з момен­ту зачат­тя до досяг­нен­ня нею чотир­на­дця­ти років.”

 Логіка зако­но­про­ек­ту поля­гає в тому, щоб визна­ти суб’єк­том пра­во­вих від­но­син дити­ну до народ­жен­ня. Реєстра­ція зача­тих дітей необ­хід­на для охо­ро­ни їх жит­тя і здо­ро­в’я до народ­жен­ня і запо­бі­ган­ня штуч­ним абор­там. За українсь­ки­ми зако­на­ми, що діють на сьо­год­ніш­ній день, дити­на пере­тво­рюєть­ся із зне­особ­ле­но­го “пло­ду” в дити­ну лише у момент поло­гів. Лише піс­ля цьо­го від­бу­ваєть­ся пра­во­ве визнан­ня дити­ни як люди­ни, жит­тя якої захи­щаєть­ся зако­ном. На сьо­год­ніш­ній день в систе­мі Міністер­ства охо­ро­ни здо­ро­в’я вра­хо­ву­ють­ся лише вагіт­ні жін­ки, що вино­шу­ють зача­тих дітей. Виключ­но вони є суб’єк­та­ми пра­ва і пацієн­та­ми. Пацієн­та­ми, яким при щонай­мен­шій загрозі їх здо­ро­в’ю або соціаль­но­му бла­го­по­луч­чю, систе­мою охо­ро­ни здо­ро­в’я фак­тич­но нав’я­зу­ють­ся послу­ги з пере­ри­ван­ня вагіт­но­сті. Це під­твер­джуєть­ся части­ною 3 стат­ті 57 “Зао­хо­чен­ня мате­рин­ства. Гаран­тії охо­ро­ни здо­ро­в’я матері та дити­ни” зако­ну Украї­ни “Осно­ви зако­но­дав­ства Украї­ни про охо­ро­ну здо­ро­в’я” від 19.11.1992 № 2801-XII, яку даний зако­но­про­ект допов­нює сло­ва­ми “до момен­ту зачат­тя дитини.”

В стат­тю 48 зако­ну Украї­ни “Осно­ви зако­но­дав­ства Украї­ни про охо­ро­ну здо­ро­в’я” від 19.11.1992 № 2801-XII вво­дять­ся поло­жен­ня про забо­ро­ну допо­між­них репро­дук­тив­них тех­но­ло­гій, в про­цесі вжи­ван­ня яких сві­до­мо зни­щу­ють­ся зачаті поза мате­ринсь­ким організ­мом діти, і про кри­мі­наль­ну від­по­ві­даль­ність, як за вжи­ван­ня таких тех­но­ло­гій, так і за вико­ри­стан­ня клітин, тка­нин репро­дук­тив­них органів і ембріонів люди­ни для про­ми­сло­вих цілей.

В даний час кіль­кість дітей, зача­тих в пробір­ках ніяк не вра­хо­вуєть­ся, їх подаль­ше вико­ри­стан­ня і ути­лі­за­ція ніяк не кон­тро­люєть­ся. Неві­до­ма навіть ні точ­на кіль­кість дітей народ­же­них за допо­мо­гою ДРТ, ні кіль­кість цик­лів екс­тра­кор­по­раль­но­го заплід­нен­ня (ЕКЗ), ні кіль­кість клінік, які цим зай­ма­ють­ся. Най­більш авто­ри­тетне дже­ре­ло ста­ти­сти­ки по допо­між­них репро­дук­тив­них тех­но­ло­гіях — Українсь­ка асо­ціа­ція репро­дук­тив­ної меди­ци­ни (УАРМ). Дале­ко не всі клініки гото­ві “про­зо­ро” про­во­ди­ти ста­ти­стич­ні дослід­жен­ня по цик­лам ЕКЗ. В резуль­таті чого, в ста­ти­стич­ні звіти не попа­да­ють резуль­тат по про­ве­де­ним цик­лам ЕКЗ. По даним меди­ків, щоріч­но в країні про­во­дить­ся біля 10 000 цик­лів ЕКЗ, в резуль­таті яких народ­жуєть­ся 2,5 тисячі дітей. Як пра­ви­ло, при кож­но­му цик­лі ЕКЗ ство­рюєть­ся наба­га­то біль­ше ембріонів, ніж потріб­но для пере­но­су в організм жін­ки. З тих, кому “поща­сти­ло” бути вико­ри­ста­ни­ми для пере­но­су, до поло­гів лед­ве дожи­ває одна чет­вер­та. Та, біль­шість зача­тих у пробір­ках дітей замо­ро­жуєть­ся, зни­щуєть­ся, вико­ри­сто­вуєть­ся для нау­ко­вих дослід­жень, вироб­ництва стов­бу­ро­вих клітин і тому подібне. Таким чином, мож­на гово­ри­ти про сот­ні тисяч екс­тра­кор­по­раль­них абор­тів на рік. Щоб запо­біг­ти і подаль­шо­му зни­щен­ню дітей, до части­ни 6, 7 стат­ті 281 Цивіль­но­го кодек­су Украї­ни від 16.01.2003 № 435-IV вно­сить­ся забо­ро­на на про­ве­ден­ня ліку­валь­них про­грам допо­між­них репро­дук­тив­них тех­но­ло­гій на рів­ні з про­ве­ден­ням штуч­но­го абор­ту і штуч­но­го пере­ри­ван­ня вагітності.

Знач­ні кон­цеп­ту­аль­ні змі­ни вне­сені в стат­тю 50 зако­ну Украї­ни “Осно­ви зако­но­дав­ства Украї­ни про охо­ро­ну здо­ро­в’я” від 19.11.1992 № 2801-XII. У ній дані визна­чен­ня штуч­но­го абор­ту і пере­ри­ван­ня вагіт­но­сті, що від­по­ві­да­ють рів­ню роз­вит­ку сучас­них біо­ме­дич­них тех­но­ло­гій і доз­во­ля­ють адек­ват­но оці­ню­ва­ти кіль­кість дітей, жит­тя яких штуч­но ури­ва­ють­ся до народ­жен­ня, про­во­ди­ти захо­ди по їх пра­во­во­му захисту.

В сучас­но­му українсь­ко­му сус­піль­но-політич­но­му дис­кур­сі, медич­ній і юри­дич­ній прак­ти­ці штуч­ний аборт роз­гля­даєть­ся як синонім штуч­но­го пере­ри­ван­ня вагіт­но­сті, нега­тив­ні наслід­ки яко­го поля­га­ють виключ­но в потен­цій­них загро­зах для здо­ро­в’я жін­ки, які до того ж явно недо­оці­ню­ють­ся (зокре­ма, зв’я­зок пере­ри­ван­ня вагіт­но­сті з онко­ло­гіч­ни­ми захво­рю­ван­ня­ми, таки­ми як рак молоч­ної залози).

Однією з при­чин масо­во­го роз­по­всюд­жен­ня абор­тів, а саме: у 2012 році зареєст­ро­ва­но 141 396 абор­тів по Україні що ста­но­вить 12,36 на 1000 жінок репро­дук­тив­но­го віку та 27,6 на 100 поло­гів, являєть­ся недос­ко­налість зако­но­дав­ства про охо­ро­ну здо­ро­в’я гро­ма­дян. Від­по­від­но до цьо­го зако­ну аборт не є умисне вби­вство живо­го організ­му, умисне “вигнан­ня пло­ду”, а всьо­го лиш медич­на про­це­ду­ра пере­ри­ван­ня вагітності.

Ситу­а­ції, що скла­ла­ся, спри­я­ють звич­ні визна­чен­ня абор­ту, спо­чат­ку зас­но­вані на застарі­лих уяв­лен­нях про неро­зри­в­ний зв’я­зок жит­тя зача­тої дити­ни, до його народ­жен­ня, і вагіт­но­сті як фізіо­ло­гіч­но­го ста­ну його матері. Подіб­ні визна­чен­ня були виправ­дані в ХIХ – пер­шій поло­вині ХХ століт­тя. Але в даний час вони втра­ти­ли свою нау­ко­ву корект­ність. Біль­ше того, вони переш­код­жа­ють вироб­лен­ню адек­ват­но­го уяв­лен­ня про суть і мас­шта­би про­бле­ми, бло­ку­ють вжи­ван­ня дієвих заходів по її подоланню.

Адже, в наші дні ситу­а­ція змі­ни­лася докорін­но. Так, в світі щоріч­но про­во­дять­ся мільй­о­ни штуч­них заплід­нень поза мате­ринсь­ким лоном за допо­мо­гою допо­між­них репро­дук­тив­них тех­но­ло­гій (ДРТ). На зустріч ДРТ рухаєть­ся роз­ви­ток нео­на­то­ло­гії. Вже зараз по стан­дар­тах Все­світ­ньої органі­за­ції охо­ро­ни здо­ро­в’я (ВООЗ) живо­на­род­же­ни­ми визна­ють­ся діти з масою тіла 500 грам. В окре­мих випад­ках успіш­но виход­жу­ють­ся діти вагою мен­ше 300 грам. Поки ця зустріч ДРТ і нео­на­то­ло­гії не ста­ла­ся, вво­дить­ся інсти­тут суро­гат­но­го мате­рин­ства. Ціл­ком імо­вір­но, що вже в неда­ле­ко­му май­бут­ньо­му з’яв­лять­ся тех­но­ло­гії пов­но­го цик­лу виро­щу­ван­ня дітей поза жіно­чим організ­мом. Легалі­за­ція подіб­них біо­ме­дич­них тех­но­ло­гій, вклю­чен­ня їх в про­гра­ми дер­жав­но­го фінан­с­у­ван­ня, доз­во­ля­ють перед­ба­чи­ти, що саме на них робить­ся став­ка як на пер­спек­тив­ний спо­сіб вироб­ництва необ­хід­но­го елітам кіль­ко­сті людей із зада­ни­ми вла­сти­во­стя­ми. Що в пер­спек­тиві, цими тех­но­ло­гія­ми перед­ба­чаєть­ся замі­ни­ти при­род­ну репро­дук­цію люди­ни, яка в наші дні штуч­но при­гні­чуєть­ся за допо­мо­гою масо­во­го поши­рен­ня так зва­них “сучас­них внут­рі­ма­точ­них і гор­мо­наль­них засобів кон­тра­цеп­ції”. Дія цих засобів, в числі іншо­го, викли­кає заги­бель зача­тих дітей за допо­мо­гою переш­ко­ди їх імплан­та­ції, ще до того момен­ту як факт вагіт­но­сті може бути вста­нов­ле­ний стан­дарт­ни­ми діа­гно­стич­ни­ми про­це­ду­ра­ми, зас­но­ва­ни­ми на вияв­лен­ні гор­мо­наль­ної реак­ції жіно­чо­го організ­му на при­кріп­лен­ня дити­ни до стін­ки мат­ки. Поряд з цим при­біч­ни­ки евта­на­зії в краї­нах Захо­ду заяв­ля­ють про необ­хід­ність легалі­за­ції так зва­но­го “пост­на­таль­но­го абор­ту” — умерт­він­ня ново­на­род­же­ної дити­ни піс­ля пологів.

Вихо­дя­чи з вище­ви­кла­де­но­го, мето­дич­но вірне визна­чен­ня понят­тя “штуч­ний аборт” є наступ­ним: “Штуч­ний аборт (від лат. aborior – при­пи­ня­ти, пере­ри­ва­ти) – штучне пере­ри­ван­ня жит­тя дити­ни в період від її виник­нен­ня при зачат­ті (заплід­нен­ні) до досяг­нен­ня дити­ною рів­ня фізич­но­го роз­вит­ку, що від­по­ві­дає кри­теріям живо­на­род­жен­ня, вста­нов­ле­ним чин­ним законодавством”.

З про­по­но­ва­но­го визна­чен­ня штуч­но­го абор­ту вид­но, що штуч­ні абор­ти здійс­ню­ють­ся не лише за допо­мо­гою хірур­гіч­но­го або меди­ка­мен­тоз­но­го пере­ри­ван­ня вагіт­но­сті, але і за допо­мо­гою абор­тив­ної дії внут­рі­ма­точ­них і гор­мо­наль­них засобів кон­тра­цеп­ції, а також екс­тра­кор­по­раль­но­го пере­ри­ван­ня жит­тя зача­тих штуч­ним шля­хом дітей на ембріо­наль­но­му ета­пі їх розвитку.

Для забез­пе­чен­ня пра­во­во­го захи­сту дітей до народ­жен­ня на ряду з кла­сич­ни­ми меди­ка­мен­тоз­ни­ми і хірур­гіч­ни­ми абор­та­ми (пере­ри­ван­ня­ми вагіт­но­сті), необ­хід­но вра­хо­ву­ва­ти і зако­но­дав­чо регу­лю­ва­ти кон­тра­цеп­тив­ні і екс­тра­кор­по­раль­ні аборти.

Наступ­ний блок змін вно­сить­ся до Кри­мі­наль­но­го кодек­су Украї­ни. Він покли­ка­ний забез­пе­чи­ти вико­нан­ня змін, пере­ра­хо­ва­них вище.

Вар­то від­міти­ти, що до 1955 року в нашій країні і 1970‑х роках в краї­нах Захо­ду штуч­ні абор­ти кри­мі­наль­но пере­слі­ду­ва­ли­ся, оскіль­ки спра­вед­ли­во роз­гля­да­ли­ся не лише як вби­вство дити­ни до народ­жен­ня, але і загро­за сус­піль­ній без­пе­ці. Адже ухи­лен­ня гро­ма­дян від діто­родін­ня несе для всьо­го сус­піль­ства наба­га­то тяж­чі наслід­ки, що загро­жу­ють його вими­ран­ням, ніж від­мо­ва пла­ти­ти подат­ки або слу­жи­ти в армії.

Зако­но­про­ект про­по­нує вве­ден­ня в Кри­мі­наль­ний Кодекс Украї­ни стат­тю 115.1. “Вби­вство дити­ни від зачат­тя до народ­жен­ня”, що від­по­ві­дає поло­жен­ням вка­за­них вище між­на­род­них зако­но­дав­чих актів, рати­фі­ко­ва­них Украї­ною і док­три­наль­ним уяв­лен­ням сучас­ної нау­ки про жит­тя і роз­ви­ток дити­ни до народ­жен­ня. Об’єк­том зло­чинів є жит­тя дити­ни від зачат­тя до народ­жен­ня. Суб’єк­том зло­чи­ну, перед­ба­че­но­го стат­тею 115.1 Кри­мі­наль­но­го Кодек­су Украї­ни, може бути осуд­на фізич­на осо­ба, що досяг­ла 14-річ­но­го віку, за винят­ком матері (тієї жін­ки, що вино­шує дити­ну). Вби­вство дити­ни від зачат­тя до народ­жен­ня може буті про­стим (ч. 1 ст. 115.1) і квалі­фі­ко­ва­ним, тоб­то при обтя­жу­ю­чих обста­ви­нах (ч. 2 ст. 115.1) по ана­ло­гії з вби­вством піс­ля народ­жен­ня, що під­па­дає під дію стат­ті 115 дію­чо­го Кри­мі­наль­но­го Кодек­су України.

Вби­вство влас­ної вино­шу­ва­ної дити­ни матір’ю роз­гля­даєть­ся в яко­сті при­вілей­о­ва­но­го зло­чи­ну, тоб­то при пом’як­шу­валь­них обста­ви­нах. Для надан­ня тако­му вчин­ку адек­ват­но­го визна­чен­ня, водить­ся стат­тя 117.1. “Умисне вби­вство матір’ю зача­тої дити­ни до її народ­жен­ня”, яка скла­де­на і буде засто­со­ву­ва­ти­ся по ана­ло­гії з дію­чою, стат­тею 117 “Умисне вби­вство матір’ю cвоєї ново­на­род­же­ної дитини”.

Стат­тя 117.2. “Схи­лян­ня, при­му­шу­ван­ня матері до вби­вства зача­тої дити­ни до її народ­жен­ня” вво­дить­ся для захи­сту вагіт­ної жін­ки і вино­шу­ва­ної нею дитини.

 Стат­тя 134 “Неза­конне про­ве­ден­ня абор­ту” під­ля­гає від­міні, тому що вона направ­ле­на виключ­но на охо­ро­ну жит­тя і здо­ро­в’я вагіт­ної жін­ки від непро­фесій­но­го штуч­но­го пере­ри­ван­ня вагіт­но­сті і на забез­пе­чен­ня гаран­тій нека­ра­но­сті вби­вства дити­ни аж до його народ­жен­ня осо­ба­ми, що мають вищу медич­ну освіту від­по­від­но­го профілю.

Стат­тя 321.1. “Неза­кон­ний обіг засобів для про­ве­ден­ня штуч­но­го абор­ту і засобів кон­тра­цеп­ції з абор­тив­ною дією” вво­дить­ся з ціл­лю при­пи­нен­ня абор­тів, що здійс­ню­ють­ся в резуль­таті абор­тив­ної дії засобів внут­ріш­ньо­ма­точ­ної і гор­мо­наль­ної кон­тра­цеп­ції та при­пи­нен­ня про­ве­ден­ня ліку­валь­них про­грам допо­між­них репро­дук­тив­них тех­но­ло­гій. Депар­та­мент охо­ро­ни здоров’я, Освіти і Соціаль­но­го Забез­пе­чен­ня США дав наступне визна­чен­ня абор­ту: «Всі захо­ди, що змен­шу­ють жит­тєз­дат­ність зиго­ти (заплід­не­ної яйце­кліти­ни) у будь-який час від момен­ту заплід­нен­ня до завер­шен­ня поло­го­вої діяль­но­сті є, в стро­го­му сен­сі, дія­ми, що викли­ка­ють аборт”. Біль­шість зача­тих дітей гинуть саме через кон­тра­цеп­тив­ні абор­ти. У внут­рі­ма­точ­них засобів (ВМЗ) “кон­тра­цеп­ції” основ­на дія саме абор­тив­на – запо­бі­ган­ня імплан­та­ції зача­тої дити­ни. Тео­ре­тич­но, жін­ка з ВМЗ може зачи­на­ти і непо­міт­но для себе абор­ту­ва­ти декіль­ка дітей в рік. В гор­мо­наль­них засо­бах кон­тра­цеп­ції запо­бі­ган­ня імплан­та­ції один з трьох механіз­мів дії поряд з дво­ма власне кон­тра­цеп­тив­ни­ми – при­ду­шен­ня дозрі­ван­ня яйце­кліти­ни і згу­щу­ван­ня сли­зу ший­ки мат­ки. Від­по­від­но до наказу Міністер­ства охо­ро­ни здоров’я Украї­ни від 21 січ­ня 2014 року №59, за резуль­та­тат­ми Меди­ко-демо­гра­фіч­но­го обсте­жен­ня насе­лен­ня Украї­ни (МДОУ) у 2007, 48% заміж­ніх жінок пові­до­ми­ли, що у даний час кори­сту­ють­ся сучас­ни­ми мето­да­ми кон­тра­цеп­ції, з них 18% кори­сту­ють­ся мето­дом ВМК. Це мільй­о­ни мік­ро­абор­тів в рік. На про­па­ган­ді і про­су­ван­ні абор­тив­них засобів кон­тра­цеп­ції зас­но­вані всі основ­ні про­гра­ми про­філак­ти­ки абор­тів Міністер­ства охо­ро­ни здо­ро­в’я Украї­ни. При цьо­му, абор­тив­на дія цих засобів при­хо­вуєть­ся вироб­ни­ка­ми і ліка­ря­ми. Що явним чином пору­шує гаран­то­ване зако­ном пра­во спо­жи­ва­чів медич­них товарів і послуг на здо­бут­тя досто­вір­ної і доступ­ної для розу­мін­ня інфор­ма­ції про механізм їх дії на організм люди­ни, побіч­них ефек­тах, мож­ли­вих уск­лад­нен­нях і про­ти­по­ка­зан­нях. Абсо­лют­но логіч­ним є від­не­сен­ня цих засобів до кате­горії сус­піль­но небез­печ­них і таких, що несуть загро­зу жит­тю дітей до народ­жен­ня. З чого витікає необ­хід­ність обме­жен­ня обо­ро­ту цих засобів по ана­ло­гії з силь­ноді­ю­чи­ми або отруй­ни­ми речовинами.

Змі­ни, що вно­ся­ть­ся в части­ну 1 стат­ті 161 “Пору­шен­ня рів­но­прав­но­сті гро­ма­дян залеж­но від їх расо­вої, націо­наль­ної належ­но­сті або релі­гій­них пере­ко­нань”, при­звані захи­сти­ти людсь­ку гід­ність дити­ни неза­леж­но від її “рів­ня фізич­но­го і пси­хіч­но­го роз­вит­ку до або піс­ля народ­жен­ня, віку, ста­ну здо­ро­в’я.” Пору­шен­ня пра­ва дити­ни на жит­тя в період від зачат­тя до народ­жен­ня є пря­мим наслід­ком пов­но­го при­ни­жен­ня її людсь­кої гідності.

Для создания ссылки на эту статью, скопируйте следующий код в Ваш сайт или блог:

Комментарии

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Яндекс.Метрика